Фото Миргород :: mirgorod.com.ua

Німецький окупаційний режим на Миргородщині в 1941-43 рр.

  • Last updated by on Feb 28, 2014       Print page
  • Categories: History

Для успішного збору податків створювались дільничні комендатури. В Миргородському районі таких комендатур було шість: у Великих Сорочинцях, Савинцях, Хомутці, Петрівцях, Ромодані і Миргороді. Комендатури очолювали німецькі коменданти, в їхньому ж віданні знаходилась поліція. [29]

Не менш трагічними в історії німецького окупаційного режиму на Миргородщині є сторінки, що розповідають про остарбайтерів (в перекладі з німецької – східний робітник). Вже 5 серпня 1941 р. рейхсміністр окупованих областей А.Розенберг видав наказ про запровадження обов’язкової трудової повинності для місцевого населення окупованих територій. [30]

Німецький агітаційний плакат: Приїжджай в Німеччину Німецький агітаційний плакат: Я їду на роботу в Німеччину
Німецькі агітаційні плакати

Реалізація цього наказу мала два шляхи: запровадження примусової праці на місцях та вивезення місцевого населення на примусову працю до Німеччини. Спочатку німці вирішили діяти дипломатично. З’явились листівки, плакати, в яких всіляко заохочувався виїзд до Німеччини. Новий режим щедро рекламував легку роботу, гарні умови проживання, добру платню. Та дуже швидко українці розібралися що до чого, хоча були й такі, що піддались на німецькі хитрощі. Як відомо, в остарбайтери набирали осіб віком від 15 до 60 років, хоча, безумовно, перевага віддавалась молоді. [31]

Історія зберегла для нас документ такого змісту: «На основі третього розпорядження про виконання постанови рейхскомісара звільнених східних областей про введення трудової повинності в захоплених східних областях від 16.02.1942 р., наказую:
1. Місцеве населення, як чоловіки, так і жінки народження 1922, 1923, 1924, 1925 рр. призиваються до трудової повинності.
2. Термін трудової повинності – 2 роки.
3. Місце роботи трудозобов’язаних визначає генеральний уповноважений з вербування робочої сили та рейхскомісар України.
4. Ті, хто не виконає даного розпорядження, будуть покарані каторжною в’язницею чи арештом.
Генеральний комісар. 27.04.1943 р.». [32]

Зустрівши спротив населення щодо вивезення на примусові роботи, німці впровадили справді драконівські закони для залучення «робочої сили». Поширеної практики набули облави, де людей, в прямому розумінні, виловлювали, вкидали до вагонів й відправляли до «великого рейху». Добре запам’ятався миргородцям «головний» вербувальник рейху фашист Граф. Він приходив на вербувальні пункти і за підготовленими там списками виловлював «живу робочу силу». Його прозвали людоловом. [33]

Часто молодь тікала з дороги, ховалася вдома чи у родичів, та їх знаходили і знову відправляли. Розповідає жителька селища Декабристів Демченко Анастасія Василівна. До них ввечері прийшла дівчина з Малого Байраку (пам’ятає лише ім’я – Галя) і попросила, щоб її заховали, бо до Німеччини відправляють. Жила вона тиждень у нашій сім’ї, та одного разу прибіг молодший брат і сказав, що староста відправить до Німеччини матір, якщо Галя не повернеться, мовляв, план треба виконувати. І дівчина поїхала до Німеччини. [34]

Багато молоді від каторги врятували миргородські лікарі. Так, Юрій Федорович Каган (згадує дочка Олена Юріївна Гришко), що був членом комісії, яка перевіряла стан здоров’я тих, хто мусив їхати до Німеччини, часто допомагав юнакам і дівчатам імітувати різні хвороби – коросту, екзему, захворювання легенів тощо. І вони залишалися дома. [35]

По прибутті на місце люди піддавались кількамісячному карантину в спецтаборах, і вже потім їх розподіляли (продавали) по підприємствах чи до бауерів. Чоловік-робітник коштував як легке пальто, жінка – як туфлі на дерев’яній підошві. [36]

Особливо потерпали ті, хто потрапляв на підприємства. Важка, по 12-15 годин на добу, праця, ночівля у вогких бараках, часто на цементовій підлозі, нікчемне харчування – такі були реалії життя остарбайтера. Смертність серед цієї категорії «східних робітників» була нечуваною. Більше поталанило тим, хто працював у бауера. В більшості випадків тут все залежало від особистих стосунків між німцем і робітником. Історія зберегла чимало прикладів людського ставлення бауерів до українців та щирого співчуття до їх трагічної долі. Ще один принциповий момент, що стосується остарбайтерів.

Як відомо, Сталін відмовився підписувати міжнародну конвенцію про забезпечення прав військовополонених, посилаючись на те, що радянська людина не може опинитись в полоні, а раз опинився – зрадник. Таке відношення влади до громадян своєї країни, що потрапили в полон (в більшості випадків – мимоволі), не в останню чергу спричинило вкрай нелюдське ставлення фашистів до радянських полонених бійців. Відповідно, так само німці відносились і до робітників із Сходу. Діяв принцип: якщо СРСР не турбується про забезпечення ваших прав, то ми – тим більше.

Після розгрому Німеччини на її території було створено сотні так званих фільтраційних таборів, де колишні остарбайтери проходили «державну перевірку». Перевірку цю проводили органи військової контррозвідки («смерш»). Лише в розташуванні 1, 2, 3, 4 Українських та 1, 2 Білоруських фронтів було створено 100 таких таборів. Певна частина колишніх «східних робітників» прямо з них відправлялась до таборів ГУЛАГівських. Та й самі ці табори (тобто, фільтраційні) мало чим відрізнялись від т.з. німецьких карантинних таборів для остарбайтерів. Тим, хто проходив перевірку, категорично заборонялось навіть згадувати про це публічно, про що давалась відповідна підписка. [37]

Як згадує колишня жителька с. Ярмаків Галина Сергіївна Кравченко (прізвище дівоче), особісти декілька днів допитували її у фільтраційному таборі: може ти добровільно поїхала до Німеччини, чи не співпрацювала з німцями і т.ін.? [38]

Така політика держави на десятки років вперед визначила нездорове відношення суспільства до тих, хто побував на примусових роботах у Німеччині. Зрозуміло, ставлення до цих людей як у чомусь винних, було цілком незаслуженим і ще більше принижувало їх людську гідність, тим паче, після недавно пережитих страхіть. При визначенні кількості людей, які були вивезені з Миргородщини на примусові роботи до Німеччини, ми оперували, як правило, цифрою 4 507 чол. [39]

Хоча матеріали Держархіву Полтавської області зберігають і такі дані: по Миргородському району (разом з Миргородом) – 3 719 чол., по Комишнянському району – 2 619, разом – 6 338 чол. [40]

Масова насильницька депортація населення, що мала форму і методи рабського поневолення, поряд з іншими, є одним із найтяжчих злочинів фашистів у 2-й світовій та Великій Вітчизняній війнах. На Нюрнберзькому процесі міжнародний трибунал визнав ці злодіяння нацистів злочинами проти людства та військовими злочинами, які не мають термінів давності.

Оцінюючи загалом господарську діяльність «нових господарів», слід зазначити, що за два роки німці вивезли з району 57 562 центнери різних сільськогосподарських продуктів, 6 552 голови великої рогатої худоби, 6 110 голів коней, близько 10 тисяч свиней, 56 488 штук різної птиці і таке інше. [41]

Фашисти повністю розграбували племінні господарства радгоспу ім. Декабристів та Дібрівського кінного заводу. Коні орловської та російської рисистих порід, яких не змогли евакуювати, були вивезені окупантами до Німеччини. Серед них кобили Гільда, Баядерка, Гаківниця, Румба, Капітанша, жеребець Емігрант, що становили красу і гордість довоєнного заводу. [42]

Цінність незаперечна. Баядерка за три передвоєнні роки на призах виступала 28 разів, з них 20 разів була першою. Не гірші результати і в Капітанші. Вона поставила 29 рекордів на дистанції від 1600 до 6400 метрів як на льоду зимою, так і на літній доріжці.

В історії вітчизняного рисистого конярства ще не було такої визначної щодо швидкості та витривалості кобили. Чимало рекордів Капітанші і нині залишились за нею. [43]

Економічні штаби «Ост» Герінга та зондерштаби Розенберга грабували не тільки природні багатства України, а й її історико-культурні цінності. [44]

Фашисти знищили багато експонатів в музеях району та книг в бібліотеках. [45]

Загалом політику німців в духовній сфері можна охарактеризувати як культурний геноцид проти українського народу. Ще одна ознака «нового порядку» – масове знищення місцевого населення. Окупаційний режим на Миргородщині почався з того, що в перший день німці в Миргороді розстріляли 12 чоловік. Такі ж акти відбулись і в Ромодані, і в Комишні та інших населених пунктах. [46]

А далі обчислення пішло на сотні. 28 жовтня 1941 р. біля протитанкового рову, що на повороті шляху до Малих Сорочинець, німці розстріляли близько 200 громадян єврейської національності. Майже все єврейське населення міста загинуло, серед них сім’ї Волкових, Бріксманів, Прусів, Худомлінських і багато інших, сьогодні безіменних. [47]

Недарма в рапорті командуючого піхотними військами Г.Геба говорилось: «В Миргороде было расстреляно все еврейское население в составе 168 чел. за связь с партизанами». [48]

Того ж дня, тобто 28 жовтня, разом з євреями були розстріляні військовополонені, яких приєднали до колони на базарній площі та біля керамтехнікуму. [49]

За даними М. Лебедя (з 1941 р. – керівник ОУН(б)), в кінці жовтня 1941 р. в Миргороді був арештований німецькою жандармерією та розстріляний крайовий провідник ОУН(б) Микола Лемик. [50]

В грудні 1941 р. ще 20 чоловік мирних жителів було розстріляно і зарито в тому ж таки протитанковому рову. [51]

В кінці цього ж місяця ще 30 чоловік партизанів та жителів міста розстріляно на подвір’ї колишньої школи №4 (біля комбінату хлібопродуктів №1) [52], розстрілювали і на подвір’ї в’язниці. 23 березня 1942 р. знову розстріл на подвір’ї школи №4. [53]

First Page Previous Page Page 3 / 4 (3 - 3 of 4 Total) Next Page Last Page