Фото Миргород :: mirgorod.com.ua

Німецький окупаційний режим на Миргородщині в 1941-43 рр.

  • Last updated by on Feb 28, 2014       Print page
  • Categories: History

БАБИЧ Ганна (краєзнавець, м. Миргород),
ФЕСЕНКО Андрій (директор Миргородського краєзнавчого музею)

НІМЕЦЬКИЙ ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ НА МИРГОРОДЩИНІ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ (1941 – 1943 рр.)

Однією з важливих сторінок в історії Миргородщини є війна 1941-1945 рр. Мабуть, не знайдеться жодної події в житті краю, про яку б писали більше і частіше. Особливо багато матеріалів по даній темі опублікували краєзнавці О.Я. Герасименко, М.А.Брага, В.П. Клименко.

Проте і нині, через 55 років після закінчення війни, ця тема залишається малодослідженою. Існуюча література – і наукова, і публіцистична, не говорячи вже про художню, висвітлювала, як правило, лише героїзм радянських воїнів та партизанів, звірства фашистів на окупованій території. Але і тут є багато білих плям та неточностей. Ще й сьогодні миргородці називають довільно число Героїв Радянського Союзу, що народились в нашому краї – 18, 16, 13, 12, вживають різні дані про кількість партизанів та наслідки їхньої боротьби. І таких недоречностей дуже багато.

В цьому повідомленні увага зосереджується лише на окупаційному режимі, який існував на Миргородщині в період 1941-1943 рр. Матеріали про цей відрізок часу хоч і висвітлювались краєзнавцями, але лише в зв’язку з партизанською боротьбою та визволенням краю від фашистів.

Отож, обсяг матеріалу даного повідомлення охоплює час з 14 вересня 1941 р. по 18 вересня 1943 р.

Війна, яка почалася 22 червня 1941 р., вже у вересні підійшла до кордонів Миргородщини. 14 вересня (в неділю) 1941 р., тобто через 84 доби після початку агресії, у другій половині дня німці захопили місто. Хроніка тих днів повідомляла, що в ході запеклих боїв радянські війська залишили районний центр Миргород.[1]

Підбитий радянський танк Т-34 в м. Полтаві, 1941 р.
Підбитий радянський танк Т-34 в м. Полтаві, 1941 р.
Фото з сайту waralbum.ru

 Радянські мирні жителі (можливо, біженці)
Радянські мирні жителі (можливо, біженці).
Фото з сайту waralbum.ru

З цього часу на Миргородщині встановлюється окупаційний режим, або «новий порядок» як його називали самі німці. Продовжувався він 734 дні.

Окупація, або «новий порядок», включала в себе декілька складових: встановлення нового адміністративного поділу, запровадження нових органів управління, проведення дискримінаційної національної політики. В цілому провідники третього рейху ставили за мету перетворити захоплені території України на колонію (з нещадною експлуатацією природних багатств), а населення – на покірну дешеву робочу силу.

Вже 17 липня 1941р. Гітлер підписав наказ про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях. Рейхсміністром цих територій було призначено А. Розенберга. [2]

Окуповані землі України фашистська адміністрація розділила між кількома державами, які допомагали їй у війні. 20 серпня 1941 р. фюрер затвердив декрет, згідно якого з територій окупованої центральної України утворювався рейхскомісаріат «Україна».[3]

Німецький генерал-майор з українськими дівчатами в національних костюмах
Німецький генерал-майор з українськими дівчатами в національних костюмах
Фото з сайту waralbum.ru

Рейхсміністром цих земель було призначено фанатичного нациста та прихильника расистської теорії, гауляйтера Східної Прусії Еріха Коха (прізвисько в народі – «коричневий цар України»), який славився своїми звірствами та людиноненависництвом. Саме йому належали слова: «Два центнери української пшениці коштують для мене набагато більше, ніж усі національно-державні проблеми України разом узяті».[4]

Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер (крайній зліва) із селянами одного із сіл України. 1941 — 1942 рр.
Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер (крайній зліва) із селянами одного із сіл України. 1941-1942 рр.
Фото з сайту waralbum.ru

Рейхскомісаріат «Україна» було розділено на 6 генеральних округів - генералбецирків (Generalbezirk, нім.). Миргородщина ввійшла до 3-го генерального округу, який об’єднав території Київської та Полтавської областей загальною площею 71 790 кв. км. і населенням 4 456 тис. чол. [5]

Очолював округ генерал-комісар. В свою чергу генеральні округи, яких було утворено 114, поділялись на округи – крайзгебіти (Kreisgebiet, нім.) [6]

Центром такого округу став і Миргород. Наостанок кожен крайзгебіт поділявся на райони (всього в рейхскомісаріаті 434 райони), які, в основному, збігалися з межами довоєнних районів.

Для підтримки «нового порядку» фашисти встановили, крім військової, цивільну та місцеву адміністрації. [7]

Організація органів так званого «місцевого самоврядування» спиралась, передусім, на колишню адміністративну структуру, обмежуючись селом, громадою (сільською і міською) та районом. Кордони довоєнних районів та громад (тобто території колишніх сільських, селищних, міських рад), були, в основному, збережені, оскільки це влаштовувало окупантів з адміністративної та господарської точок зору, а також тому, що населення звикло до них.

Мешканці села пригощають солдата Вермахту
Мешканці села пригощають солдата Вермахту
Фото з сайту www.nevsepic.com.ua

В центрах гебіту діяли міські управи, очолювані бургомістром. У районах, що не були центром округу, функції цивільної влади здійснювали районні шефи та районні голови з відповідними штатами. [8]

Сільські, громадські і районні управи існували по всій території рейхскомісаріату. На чолі районів стояли начальники районних управ, а на чолі сільських громад – бургомістри. [9]

В 1943 р. начальником повітової управи на Миргородщині був Гоффман, районної управи – Гінце, головою міста (бургомістром) – Харченко. Посаду гебіткомісара (начальника крайзгебіту) обіймав Рюберг, його заступником був Льовіх. [10]

В селах цивільним органам допомагали сільські старости. Начальниками управ та бургомістрами призначались «політично надійні» та «активні» прибічники окупантів. Основне завдання, яке покладалось на них – забезпечення спокою і безпеки на території своєї громади, організація поставки продуктів до рейху. Районні та міські управи налічували близько 10-ти відділів, головні з яких: загального управління, поліцейський, шкіл і культурних закладів, охорони здоров’я, фінансовий, пропаганди та ін.

Начальники райуправ та бургомістри призначались за згодою генерал- та гебіткомісарів. Сільські старости призначались бургомістрами. [11]

На допомогу так званим цивільним органам влади вводився потужний поліцейський апарат та різноманітні служби. На території округу діяли (таємно чи відкрито) оперативні команди СС, СД (виконували завдання Головного управління імперської безпеки (РСХА)), підрозділи таємної польової поліції (ГПФ), німецької охоронної поліції (шупо), загони польової жандармерії, поліції порядку. Крім того, існувала місцева поліція, українська допоміжна поліція, яка за словами самих фашистів, була «повноправним поліцейським відділом німецької поліції». [12]

У Миргороді базувалось управління таємної поліції 275-ї групи з польовою комендатурою У-239. Їй підлягали гарнізонні комендатури У-258 (Гадяч), У-333 (Лубни), У-337 (Глобино). [13]

За своєю чисельністю та розгалудженістю поліцейська німецька машина перевершила навіть радянські сумнозвісні «органи», і не тільки в місті, а й в сільській місцевості. Наприклад, на Полтавщині на один район припадало в середньому 500 поліцаїв української допоміжної поліції. [14]

Page 1 / 4 (1 - 1 of 4 Total) Next Page Last Page